Складки Часу / Складки Пам'яті

Серія об'єктів-зліпків із скловолокна, смоли та воску. Створено для персональної виставки в Одесі, 2016.

мариякуликовская Мария Куликовская Улег Винниченко Художник Художница Скульптуры Времена моей любви Отражение Объекты Перформативная скульптура маріякуліковска Марія Куліковська Улег Вінніченко Художник Художниця Скульптури Об'єкти перформативна скульптура Складки Часу Пам'яті
мариякуликовская Мария Куликовская Улег Винниченко Художник Художница Скульптуры Времена моей любви Отражение Объекты Перформативная скульптура маріякуліковска Марія Куліковська Улег Вінніченко Художник Художниця Скульптури Об'єкти перформативна скульптура Складки Часу Пам'яті
мариякуликовская Мария Куликовская Улег Винниченко Художник Художница Скульптуры Времена моей любви Отражение Объекты Перформативная скульптура маріякуліковска Марія Куліковська Улег Вінніченко Художник Художниця Скульптури Об'єкти перформативна скульптура Складки Часу Пам'яті
мариякуликовская Мария Куликовская Улег Винниченко Художник Художница Скульптуры Времена моей любви Отражение Объекты Перформативная скульптура маріякуліковска Марія Куліковська Улег Вінніченко Художник Художниця Скульптури Об'єкти перформативна скульптура Складки Часу Пам'яті
мариякуликовская Мария Куликовская Улег Винниченко Художник Художница Скульптуры Времена моей любви Отражение Объекты Перформативная скульптура маріякуліковска Марія Куліковська Улег Вінніченко Художник Художниця Скульптури Об'єкти перформативна скульптура Складки Часу Пам'яті
мариякуликовская Мария Куликовская Улег Винниченко Художник Художница Скульптуры Времена моей любви Отражение Объекты Перформативная скульптура маріякуліковска Марія Куліковська Улег Вінніченко Художник Художниця Скульптури Об'єкти перформативна скульптура Складки Часу Пам'яті
Історія
Відсилки до інших проектів
Лінки
«Складки Часу / Складки Пам'яті» є відображенням природи конфлікту як однієї з основних тем-досліджень Марії Куліковської. Складки матеріалу візуалізують обмеженість руху людини в умовах колізій, а складки часу стають методом повільного, але поступового звільнення від неї. Обрані художницею матеріали вступають в ідейну опозицію: скловолокно є дуже легким, але щільним матеріалом на противагу парафіну, що дуже швидко осипається. Відповідно крихка оболонка стримує міцний каркас прихованого тіла – зліпків тіла художниці та рук її матері.

«Складки Часу / Складки Пам'яті» є одним з найліпших прикладів тісного поєднання архітектурного бекграунду Куліковської з її художньою практикою. Вибудування взаємозв'язків тілесної оболонки з простором та архітектурою є постійним елементом творчості кримсько-української художниці. У роздумах про сенс оболонки, у 2016 році, між кордонами Мальме – Стокгольм – Київ – Лондон – Одеса, з'явився текст Марії Куліковської «Складки [моєї] броні»:

««Я» як «Я»: я весь час ставлюся до «Іншого» як до когось іншого. У цих відносинах я зосереджую своє саморозуміння через «шкіру» як фізичну, так і метафоричну, своє оточення за допомогою втілення у роботах. На нас впливає поділ мембрани, яка є ландшафтом архітектури: тіло простору, публічний простір, де ми живемо, де ми будуємо життя та суспільство, де ми можемо запитати «Хто є Ти?», «Хто є Я?».

Влада в сучасну епоху прагне сконцентруватися навколо живого людського тіла. Це проявляється не лише в політичному дискурсі, закликах представників капіталу та владних інститутів; вона вбудована в тіло нашого життя серед повсякденних середовищ та споруд, вона диктує правила на кожному кроці. Найважливішим інструментом керування управлінням є архітектура, її структура та властива їй тенденція підпорядковуватись, маніпулювати, впроваджувати та будувати лише те, що «необхідно» системі.

Однак у нас є метод вивільнення. Він є у мистецтві, перформативному і дуже тілесному: у скульптурному мистецтві, радикальному, квірному. Але все це – занадто рано засвоюється в інституційну систему архітектури, а потім працює всередині неї. Я бачу в критиці та поєднанні архітектури із сучасним мистецтвом можливість аналізувати й навіть будувати нове, гуманістичне тіло для систем нашого суспільства. Бо архітектура – це не лише міські вулиці, будинки, площі, квартири, парки та пейзажі, школи, готелі, лікарні, в'язниці, ратуші, музеї, галереї тощо. Це насамперед шкіра нашого особистого та соціального життя, наших стосунків між собою. Саме цей транзит [обмін] між душею і тілом, між внутрішнім, що ми можемо назвати істинним або важливим, і зовнішнім, яке є умовним і публічним. Як знайти свободу, що не втрачає цю «шкіру»? А що якби мистецтво могло бути таким перформативним методом, який би залишався вільним і захищав би від влади [від диктаторської та монополістичної влади] наші системи громадського простору та архітектури?

Моє вивчення тіла мистецтва та архітектури завдяки тілесності та шкірі, мембрани публічного простору [ландшафту], і їхнє художнє вираження, яке трактую як щось тваринне в «душі» і яке, без сил релігійних чи езотеричних, здатне звільнити нас і відповідати на безмежні запитання: «Хто ми є?», «Де ми є?»».
Сподобалась ця сторінка? Поділіться з друзями!